Юрисдикція спору про оскарження реєстраційних дій та рішень

Одним з актуальних питань практики застосування норм процесуального права є визначення предметної юрисдикції спору про оскарження реєстраційних дій та рішень суб’єкта владних повноважень. Як свідчать матеріали судової практики, відповідні спори зазвичай розглядалися адміністративними судами. Однак, у зв’язку з ухваленням судових рішень Великою Палатою Верховного Суду щодо юрисдикційної належності цих спорів, правові висновки яких враховуються судами при застосуванні відповідних норм права, вітчизняна судова практика вирішення подібних спорів зазнала істотних змін.
У відповідності до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Практика засвідчує, що подаючи адміністративні позови про оскарження реєстраційних дій та рішень, позивачі, як правило, керуються наявністю між сторонами публічно-правового спору, у якому одна із його сторін (відповідач) здійснює публічно-владні управлінські функції (в тому числі на виконання делегованих повноважень). При цьому позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням або неналежним виконання суб’єктом владних повноважень зазначених функцій.
Беззаперечно, участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Однак сама по собі участь у спорі суб’єкта владних повноважень, як резюмовано Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 05.06.2018 р. у справі № 805/4506/16-а), не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Це означає, що під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звертається особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 р. у справі № 826/27224/15). Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. «Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, що мають майновий характер або пов’язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів». Звідси можна зробити наступний узагальнюючий висновок: юридична можливість розгляду спору в порядку адміністративного судочинства виключається, якщо заявлені позовні вимоги мотивовані необхідністю захисту прав особи не у сфері публічно-правових відносин, а її цивільних прав у зв’язку з існуванням невирішеного спору про право – вимог у приватноправовому спорі.