Особливості договірних відносин з фізичною особою

Сьогодні в Україні надзвичайної актуальності набуває вирішення ряду правових проблем, які виникають у зв’язку із залученням юридичними особами до надання послуг фізичних осіб-підприємців. Їх юридична сутність полягає у визначенні правової природи договірних відносин між цими учасниками господарського обороту: цивільно-правові чи трудові?
Правильне юридичне оформлення сторонами договірних правовідносин та встановлення їх належності зумовлює настання відповідних правових наслідків. Як показує господарська практика, зовнішній прояв аналізованих правовідносин між цими учасниками господарських відносин завжди носить цивільно-правовий характер. Однак, нині непоодинокі випадки, коли Державною службою України з питань праці та її територіальними органами при здійсненні державного контроля за додержання законодавства про працю відповідні договірні правовідносини між юридичною особою і фізичною особою-підприємцем кваліфікуються як такі, що мають ознаки трудового договору. Йдеться про те, що визначається дійсне волевиявлення сторін, яке спрямоване на реалізацію саме трудових відносин між роботодавцем і працівником. У зв’язку з цим застосовуються істотні штрафні санкції за порушення законодавства про працю, передбачені статтею 265 КЗпП України, - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
В контексті вищезазначеного важливого значення набуває визначення особливостей правового регулювання цивільних та трудових відносин, оскільки між ними наявні істотні юридичні відмінності.
У розумінні статті 21 КЗпП України, трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Звідси метою укладання даного типу договору є організація процесу праці.
Трудовий договір визнається угодою щодо здійснення і забезпечення трудової функції, за яким працівник виконує не індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної професії, спеціальності, посади відповідної кваліфікації (певної трудової функції), яка не передбачає кінцевого результату. Тобто, фізична особа на систематичній основі виконує обумовлену трудову функцію. При цьому після закінчення виконання працівником визначеного роботодавцем завдання трудові відносини між сторонами не припиняються.
Водночас згідно зі статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Зазначена послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. При цьому виконавець повинен надати послугу особисто (стаття 902 ЦК України). Натомість метою укладання договору про надання послуг є отримання певного матеріального результату.
Отже, предметом договору цивільно-правового характеру є надання його стороною обумовленого обсягу послуг (результат), а предметом трудового договору – праця працівника в процесі виробництва (сам процес роботи). За договором про надання послуг безпосередньо процес організації трудової діяльності, як бачимо, знаходиться за межами його правової конструкції. Особливість договірних правовідносин у сфері надання послуг полягає у тому, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату підприємства (установи, організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду, що є винятковими правовими ознаками трудових відносин. Це означає, що у разі укладення цього виду договору між його сторонами не виникають трудові відносини, на які поширюють норми законодавства України про працю. Крім того, за договором про надання послуг оплаті підлягає результат послуги, а не процес праці, що є специфікою саме трудових правовідносин.
Таким чином, вступаючи у договірні правовідносини, сторони мають враховувати своєрідну правову природу відповідних договірних конструкцій. Якщо їх намір спрямований на виникнення цивільно-правових відносин, то сторони повинні чітко визначитися з предметом договору, строками, обсягом та місцем надання послуги, її результатом. Вочевидь, якщо договір міститиме положення про облік робочого часу виконавця за допомогою табеля, підпорядкування його правилам внутрішнього трудового розпорядку підприємства (установи, організації) та ін., що є ознаками трудових правовідносин, то відповідний договір підлягатиме правовій оцінці як трудовий. Відтак правильне оформлення договірних правовідносин сторін є запорукою уникнення в майбутньому проблем правового характеру, які зумовлюють настання негативних майнових (фінансових) наслідків для роботодавця.