Сьогодні в Україні надзвичайної актуальності набуває вирішення ряду правових проблем, які виникають у зв’язку із залученням юридичними особами до надання послуг фізичних осіб-підприємців. Їх юридична сутність полягає у визначенні правової природи договірних відносин між цими учасниками господарського обороту: цивільно-правові чи трудові?
Коментарі
За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 15 Закону України «Про кооперацію», вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. Водночас передбачено, що у разі коли з організаційних причин (через територіальне розміщення чи значну чисельність членів кооперативу) проведення загальних зборів членів кооперативу неможливе, статутом кооперативу може бути передбачено скликання зборів уповноважених кооперативу. Таким чином, єдиною правовою підставою для утворення та діяльності зборів уповноважених кооперативу є організаційні причини, якими визначено «територіальне розміщення» чи «значна чисельність» членів кооперативу.
Знаковою для формування вітчизняної судової практики щодо вирішення спорів, які виникають із кредитних правовідносин, є Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12, в якій зроблено правовий висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється».
Згідно з частиною 2 статті 148 ЦК України та статті 54 Закону України «Про господарські товариства» учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. На практиці існувала правова проблема бази визначення вартості частини майна, що підлягає виплаті учаснику при його виході із товариства: на підставі дійсної (ринкової) вартості всього майна товариства чи вартості чистих активів товариства.
22.08.2018 р. набуло чинності рішення Європейського суду з прав людини від 22.05.2018 р. у справі «Зеленчук та Цицюра проти України», розглянутої за заявами двох громадян України: Зеленчук Софії Степанівни і Цицюра Віктора Антоновича на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
Одним з актуальних питань практики застосування норм процесуального права є визначення предметної юрисдикції спору про оскарження реєстраційних дій та рішень суб’єкта владних повноважень. Як свідчать матеріали судової практики, відповідні спори зазвичай розглядалися адміністративними судами. Однак, у зв’язку з ухваленням судових рішень Великою Палатою Верховного Суду щодо юрисдикційної належності цих спорів, правові висновки яких враховуються судами при застосуванні відповідних норм права, вітчизняна судова практика вирішення подібних спорів зазнала істотних змін.
Різноманітність сучасних видів господарських операцій обумовлює застосування широкого кола договірних конструкцій. Між тим, кожному договору властиві і загальні риси даної правової категорії, а також ознаки, які притаманні саме даному виду господарських договорів. При укладенні та виконанні договору сторони мають відобразити усі особливості своїх відносин та їх специфічні риси. Зокрема, сторони договору мають право включати в договір умови, які є характерними та істотними для різних видів договорів та/або врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами.
Одним із найбільш поширених у цивільному обороті прикладів правочинів є договір купівлі-продажу товару, сторонами якого є продавець і покупець. Укладаючи цей договір сторони не завжди чітко визначають строк оплати вартості переданого товару. У зв'язку з цим, як свідчить договірна та судова практика, продавець в порядку, передбаченому частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, звертається до покупця з вимогою оплатити вартість товару в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, оскільки вважає, що порядок розрахунків за товар сторонами не визначений. У багатьох випадках саме з цієї дати продавець починає рахувати строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу. Разом з цим зазначений юридичний факт має важливе значення для початку перебігу строку позовної давності щодо сплати заборгованості.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку діяльність, не заборонену законом. Основними принципами, на яких базується підприємницька діяльність, є: вільний вибір видів діяльності; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється тощо (статті 44 Господарського кодексу України).